... “Ті ж не танцюють і не п’ють
Чому ж вони туди ідуть?
Що роблять там? Просто сидять,
А як танцюють, ті стоять?”
“Горілки так, вони не п’ють
І не танцюють та ідуть,
Щоби родину привітати
І добрим чимсь посмакувати.
А ми на них і не зважаєм,,
(Що робить вдома в себе знаєм).
Хай як там хочуть, їхні справи,
Знайшов для нас ти ідеали...”
І сумно стало на душі,
Це ті, що мали б буть святі,
Це ті, що мали б бути сіллю,
А не в очах безбожних цвіллю.
Це ті, що мали би любити,
Життям про Господа вістити,
А не сидіти в зборі грішних,
Поміж принад земних, розкішних.
За зло ті мали б докоряти,
З терпінням грішників спасати,
До Господа за них молитись,
А не разом на гріх дивитись.
Не маємо родин цуратись,
Та Бога більш любить, страхатись.
Від Нього нам потрібна мудрість,
Живая віра і розсудність.
На території чужій є правила
І скажуть: “Стій, -
Не легко там щось поміняти, -
По нашому тут мусиш грати”.
І сіль стає вже не солона,
В очах з’являється заслона.
Не так співаються пісні,
Не стає радості в Христі.
Світ не прийме і Бога зрікся,
Відступником ти враз нарікся.
О, не живім, брати, двояко,
Хоч може й обговорять всяко.
За те ми ближнім сіллю будем,
Як їх в молитвах не забудем.
Якщо ділами допоможем,
А йти де гріх, скажіть: “Не можем”.
...Звертаю очі догори,
О, Господи, на цій землі
Дай сили Церкві бути сіллю,
А не безкорисною гниллю!
Комментарий автора: Вірш написаний під враженнями від випадково почутої розмови в автобусі. Двоє знайомих між собою, але з різних місцевостей говорили про весілля, яке наближалося. Один з них сказав, що в однієї з сторін чимало “віруючої” родини, але вони на такі весілля не ходять. “Як не ходять? “Штунди” з нашого села ще й як люблять по наших весіллях ходити!” - здивовано і зневажливо сказала друга людина...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Анджей Мадей. Анавим - Ольга Сакун Автор этих строк - польский священник и монах Анджей Мадей (Andrzej Madej), в настоящее время совершающий свое пастырское служение в Туркменистане, поэт, произведения которого публиковались в различных польских изданиях.
Центральный персонаж произведений Анджея Мадея - это Иисус Христос, который с любовью направляет священника в его пастырской заботе о людях и присутствует в каждом мгновении повседневной жизни верующих. Каждая строка пронизана мыслью о Господе - центре и главном критерии его жизни. Всем своим творчеством священник исполняет свою миссию: "Идите и проповедуйте..."
Поэт с любовью и симпатией обращается в своих словах к местным жителям, которые каждым днем своей незамысловатой жизни показывают, что Бог с ними и не оставляет страждущих.
"Анавим" на языке Библии означает "униженный", "скорбящий", но в Писании это слово не относится только к социальному и экономическому положению. Анавим - это воплощение богатства в бедности, блаженства нищих духом, именно они в первую очередь призваны стать наследниками Царства Божия. К ним и обращает автор свою любовь, находясь вдали от родины.
Стихотворения А. Мадея мелодичны, наверное, именно потому, что он не заключает их в стандартные рамки рифмы и размера.
Публикуется с разрешения автора.
